Кримінальна відповідальність за ст. 114-2 та ст. 436-2 КК України

З початком повномасштабної агресії РФ законодавець суттєво посилив кримінальну відповідальність за діяння, що посягають на інформаційну безпеку та національні інтереси України. Особливої практичної актуальності в тому числі набули:

Стаття 114-2 КК України – несанкціоноване поширення інформації про направлення, переміщення зброї, озброєння та бойових припасів в Україну, рух, переміщення або розміщення Збройних Сил України чи інших утворених відповідно до законів України військових формувань, вчинене в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Стаття 436-2 – Виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, глорифікація її учасників

Наведені склади злочинів викликають значну кількість дискусій у правозастосовній практиці, особливо щодо доведення умислу, меж свободи слова та оцінки доказів.

Стаття 114-2 КК України: інформація як інструмент шкоди обороноздатності.

Об’єктивна сторона

Вказана стаття передбачає відповідальність за:

• поширення інформації про направлення, переміщення або розміщення ЗСУ чи інших військових формувань України;
• якщо така інформація не була оприлюднена у відкритих офіційних джерелах;
• в умовах воєнного або надзвичайного стану;

Ключовим є те, що інформація повинна бути конкретною, актуальною та здатною ідентифікувати місцезнаходження чи переміщення військових підрозділів.

Проблематика доказування.

На практиці сторона обвинувачення часто:

• не доводить, що інформація дійсно НЕ була у відкритому доступі;
• не встановлюють причинно-наслідковий зв’язок між поширенням інформації та реальною загрозою обороноздатності;
• формально підходять до встановлення умислу.

Позиція сторони захисту повинна акцентувати увагу на:

1. Відсутності прямого умислу (особа могла не усвідомлювати характер інформації).
2. Відкритому джерелі інформації (публікації офіційних органів, ЗМІ).
3. Відсутності конкретизації локації (загальні формулювання не утворюють складу злочину).
4. Недопустимості доказів, отриманих із порушенням процесуального порядку (незаконні НСРД, огляд телефону без ухвали суду тощо).

Важливо пам’ятати, що сама по собі публікація фото чи відео не є автоматично злочином — вирішальним є їх зміст і контекст.

Стаття 436-2 КК України: межі свободи слова та криміналізація пропаганди

Об’єктивна сторона

Стаття 436-2 передбачає відповідальність за:

• виправдовування або визнання правомірною збройної агресії РФ проти України;
• глорифікацію осіб, які здійснювали таку агресію;
• заперечення факту агресії.

Обов’язковим елементом є публічність висловлювань.

Особливої уваги заслуговує питання розмежування:

• злочину,
• оціночного судження,
• свободи слова, гарантованої Конституцією України та статтею 10 Європейської конвенції з прав людини.

Кримінальна відповідальність можлива лише за наявності:

• чітко вираженої позиції щодо виправдовування агресії;
• спрямованості на формування позитивного ставлення до агресії;
• умислу.

Не можуть визнаватися злочином:

• емоційні або некоректні висловлювання без чіткої підтримки агресії;
• цитування інших осіб без схвалення;
• наукова чи історична дискусія.

Суб’єктивна сторона: ключ до виправдання

В обох складах злочину визначальним є прямий умисел.

Стратегія захисту повинна ґрунтуватися на:

• доведенні відсутності усвідомлення протиправності;
• відсутності мети завдати шкоди державним інтересам;
• аналізі лінгвістичних експертиз;
• спростуванні висновків експертів через альтернативні наукові підходи.

Кожна справа потребує індивідуального підходу та глибокого аналізу доказової бази.

В умовах воєнного часу баланс між захистом держави та правами людини є надзвичайно крихким. Завдання адвоката — не лише захищати конкретну особу, але й забезпечувати дотримання принципу верховенства права.